Не всім нам подобається дим від сусідніх багать, коли на сусідній ділянці щось горить. Крім таких негативних факторів, за допомогою багать можна створити безкоштовно дуже цінний продукт добрива - це зола.
Зола - це продукт, який виходить у результаті спалювання, у нашому випадку, рослинних решток. Вчені виявили, що в золі міститься більше половини всіх елементів таблиці Менделєєва. Найбільше - кремнію, кальцію, калію, фосфору, саме того, що насамперед потрібно рослинам, а також інших елементів (заліза, сірки, бору, марганцю, цинку, міді).
Мінеральний склад золи дуже залежить від тих продуктів, які ви спалювали. Якщо ви спалите березові поліна, то в них буде, приблизно, 40% кальцію, 12-13% калію, 5-6% фосфору, і всього 2-3% магнію. А якщо спалювати солому, то склад калію в цій золі буде вже 20-30%. Загалом, все говорить про те, що зола є чудовим цінним продуктом, який підходить багатьом рослинам, але за одним винятком, - в ній фактично немає азоту. Азот - дуже потрібний рослинам, особливо у період вегетації. Тому зрозуміло, що золу потрібно обов'язково використовувати, але не одночасно із азотними добривами. При такому використанні азот швидко перетворюється на аміак (випаровується). Так само не варто золу використовувати одночасно з фосфорними добривами. По-перше, зола вже містить досить велику кількість фосфору, а по-друге, зола має «лужну реакцію», і цей фосфор просто не засвоюватиметься рослинами.
Важливо: "Не думайте, що спалювати можна лише гілки, обрізки дерев та чагарників. Спалювати можна практично все, наприклад, сухе бадилля буряків і картоплі, тому що воно теж містить досить багато корисних речовин".
Ще одним плюсом золи, на відміну від багатьох мінеральних добрив, є те, що вона абсолютно не містить хлору. Тому її, в першу чергу, потрібно використовувати для тих культур, які дуже чутливі до хлору (картопля, огірки, кабачки, морква, суниця, малина, полуниця тощо).
Мало хто знає, що зола – це не лише добриво. По-перше, внесення золи в ґрунт покращує її структуру (розпушує). По-друге, зола має лужну реакцію і зменшує кислотність ґрунту.
Норми внесення золи залежать від складу вашого ґрунту, наскільки часто і багато ви використовуєте органічні добрива. Якщо у Вас торф'яні грунти (кисле середовище), то рекомендується вносити «деревну золу», приблизно, 700-1500 г на 1 м². Якщо ви спалюєте «солому», то цю норму треба зробити вдвічі більше, тобто 1500-3000 г на 1 м². Якщо ж ви використовуєте золу просто як добриво (калійно-фосфорне), то рекомендується, приблизно, 100-150 г на 1 м²
Протягом вегетаційного періоду дуже добре вносити «рідку золу». Для цього Ви берете склянку золи і розводите, приблизно, у відрі води. Ось таким розчином поливайте рослини протягом усього сезону вегетації.
Звичайно, при внесенні золи (як добрива), майте на увазі, що деякі рослини Вам за це дякую не скажуть. Це ті рослини, які звикли жити в кислому середовищі (рододендрони, магонії, азалії, практично всі хвойні і т.д.). Ось саме для них, у жодному разі, не вносьте золу, тому що вона робить середовище більш нейтральним, і цим рослинам такий ґрунт уже не підходить.
Золу цілком ефективно можна використовувати, як засіб боротьби зі шкідниками та хворобами багатьох культур. Для цього вам потрібно подрібнити її (зробити порошок), потім зволожити опале листя рослин, і вже цим порошком присипати. Такий спосіб дуже добре підходить для: цибулі, редиски, картоплі, суниці. Наприклад, навколо суниці, якщо посипати золою ділянку, це буде гарною перешкодою для слимаків та равликів, які дуже люблять ласувати ягодами.
Якщо зробити настій «золи, тютюну та господарського мила» (у рівних кількостях), то дуже ефективно можна боротися з борошнистою росою, попелицею, на таких культурах, як смородина та аґрус.
Ну, а де взяти золу? Використовуйте для цього, наприклад, мангали. Все те, що там залишається, потихеньку збирайте протягом усього сезону. Навесні, коли зола необхідна рослинам, у Вас вже буде потрібна кількість цього чудового продукту. Саму золу можна зберігати в сухому приміщенні, бажано не давати їй зволожуватися, тому що вона може втратити свої властивості.
